Шановні представники державної влади України та гості, дорогі співвітчизники,
перш за все – хвилина мовчання в пам’ять про тих, хто втратив своє життя у війні, яку не обирав.
Вісімдесят років тому італійці виходили з фашизму, війни та окупації. Перед ними постало питання, яке не допускало простих відповідей: якою країною ми хочемо бути після всього? Вони розуміли у найконкретніший спосіб, що втрачається, коли відбирається свобода. І саме із цього розуміння, а не з абстрактної ідеї, народилася наша Республіка. Конституція, яка відкидає війну. І вперше проголосували жінки – не в якості поступки, а в якості основоположного акту творення нової держави.
Свобода для італійців 1946 року не була даром – це був здобуток, виборений ціною жертв.
Дивлячись на сьогоднішню Україну, спогади про ті жертви спалахують знову. Адже те, що ви, українці, проживаєте зараз, не є далеким від нашої власної історії. Подібно до наших дідів і батьків, ви проходите через момент, коли свобода перестає бути лише словом і перетворюється на щоденний, конкретний, дорогий вибір. Вибір, який підтверджується знову з дня у день, під бомбами, із почуттям гідності, яке тим, хто не тут, важко навіть уявити.
Україна захищає не тільки себе, вона бореться за те, що стосується усіх нас: за принцип, згідно з яким груба сила не може бути аргументом. За те, що суверенітет не підлягає обговоренню. За те, що народ має право обирати власне майбутнє. Це ті самі принципи, на яких грунтується наша Республіка, і тому Італія поруч із вами з першого дня російської агресії – не з великодушності, а через послідовність і глибоку відданість нашим цінностям. Ми продовжимо підтримувати вас на політичному, економічному, військовому та гуманітарному рівнях і докладати зусиль, аби Україна повноправно посіла своє місце в нашому Європейському Союзі.
Я користуюся цією нагодою, щоб висловити щиру вдячність нашим українським друзям за співпрацю та дружбу, які вони щодня нам засвідчують. Нашим співвітчизникам в Україні, які гідно представляють Італію. Усім співробітникам Італійської держави в Україні, членам місії, яку я маю честь очолювати.
Я також дякую всім спонсорам, чий щедрий внесок зробив можливим ці урочисті заходи, повністю перекривши усі витрати.
Цього вечора італійським триколором підсвічується Монумент Незалежності на Майдані. Та колона, що нагадує колони, які стародавні римляни зводили на згадку про визначні подвиги, сьогодні вночі осяюється нашими кольорами. На знак великої шани, але перш за все як визнання глибокої спільності наших цінностей.
Я відкриваю цю урочисту подію словами, які належить обом нашим світам. Леон Гінзбург народився в Одесі та став одним з найвидатніших інтелектуалів антифашистської Італії. Він загинув у в’язниці в Римі за те, що не зрадив власних ідей. В одній людині він був й українцем, й італійцем. В одній людині він уособлював все про, що ми говоримо сьогодні ввечері.
Він писав: «У тебе є твої крила. Я не знаю точно, наскільки вони великі, але вони в тебе є. Спробуй злетіти. Ти не впадеш. А якщо й впадеш, то, падаючи, навчишся літати»
Україна вже розправила крила. Світ про це знає. Італія є та буде поруч із нею, поки Україна летить назустріч мирному та квітучому майбутньому, на яке вона заслуговує.
Viva l’Italia, viva l’Ucraina, viva l’amicizia tra l’Italia e l’Ucraina!
